пʼятниця, 7 лютого 2014 р.

Грай, бандуристе.

1936-й став для середньої школи № 37 поворотним. З приміщення барачного типу ії перевели поближче до шахти «Гвардійська» в новий, просторий і світлий будинок. Зітхнули вільніше вчителі й учні. Започаткувалося багато добрих справ. Отак заснували гурток бандуристів. Перший у нашому місті.
Бажаючих вчитися грати на старовинному інструменті було багато. Та де взяти бандури? Тут допоміг учитель праці І. Брайко. Він мав золоті руки й потяг до музики. Разом із старшокласниками вчитель виготовив тридцять музичних інструментів. Першим керівником бандуристів був шкільний математик О. Буряченко. Згодом його справу продовжив мовник М. Бондаренко.
Бандуристи 37-ї школи ставали відомими на Криворіжжі. Все частіше назва капели звучала на районних, міських конкурсах. Талановита шкільна бандуристка Зіна Гуденко написала музику на слова Т. Г. Шевченко «Пливе човен». Ця пісня увійшла до репертуару капели. 1939 року бандуристи школи потрапили на республіканську олімпіаду в Києві. Вони стали лауреатами. А Зіні за музику до Шевченкової пісні подарували «Кобзар» з іменним підписом від Народного комісаріату освіти. Зараз ця книга зберігається у доньки бандуристки.
Наступного року капелу запросили до Києва з концертом для керівництва і активу республіки. А якраз перед війною капела повинна була поїхати до Москви. Вже зібралися в дорогу, вже вирушили. Дісталися тільки до станції Кривий Ріг – Головний…
У 1945-му струни бандур СШ № 37 задзвеніли вже у поближньому Палаці культури рудоуправління ім. Рози Люксембург. Сорок років працювала з юними бандуристами випускниця 37-ї З. Гуденко. Про ії бандуристів линула добра слава далеко за межі району і міста. Дзвінкі струни бандур не стихають і нині. Продовжує прищеплювати прихильність до музики керівник ансамблю бандуристів, колишня артистка хору імені Григорія Верьовки Ніна Синельникова.
Звичайно, не вся сучасна молодь захоплюється народною музикою. Пересічний підліток радше послухає зарубіжну «попсу». Але місце української пісні, української мелодії, українського інструмента повинне знайтися у кожній криворізький душі. І саме бандура глибоко торкає струни наших душ у часи смутку, глибоких роздумів, чи не так?

Ганна ГЛУШКО, член молодіжної редакції «ЧГ».

Джерело інформації: Газета «Червоний гірник» № 78 (19894) від 21. 05. 2005 року.

Немає коментарів:

Дописати коментар